Цього року урочисто обходимо ювілей 1000-ліття від дня успення св. Володимира Великого Князя Київської Руси-України (+15.07.1015). Постать святого настільки визначна і знаменита, що Його пам’ять шанується і в Східній і Західній Церквах. За григоріанським календарем це свято відзанчено 15 липня, за календарем юліанським будемо святкувати 28 липня (2015р.Б.). Ця подія заставляє нас також ближче приглянутись і запізнатися з діяльністю і значенням особи св. Володимра Великого, тому наближаючись до цих святквувань хочу нав’язати до події яка мала місце напередодні відкриття пам’ятника св. Володимира Великого у Гданську з нагоди цього ювілею – це міжнародна наукова конференція що відбулась у Європейському Центрі Солідарності у Гданську на тему “Спадщина Св. Володимира Великого Князя Київської Руси-України”.

У своїй книжці о. Іреней Назарко ЧСВВ пробуючи­­­ огорнути явище постаті Володимира Великого каже: “(…)Немає сумніву, що Володимир – це людина велика, одна з найбільших, яку висунуло життя на горизонті нашої історії. На тлі його доби його особистість променіє дійсно ясно і величаво. “Тому історія, така вередлива в оцінці заслуг і скупа в роздаванні титулів, надала йому назву “Великий”, спільну з дуже нечислеленними, і притім дуже заслуженими особистостями”. Безперечно, велику роль відігравали тут природні здібності Володимира. Широкий горизонт думки, що охоплював усі потреби великої імперії і молодої Церкви, що належно зрозумів далекосягне значення християнства не тільки для внутрішньої політики Руси та її культурного розвитку, але й для міжнародного її становища і рівноправности в колі європейських країн – все це вказує на геніяльність Володимира.”* А мета конференції це саме розкрити багатcтво, яке залишив по собі цей визначний володар і Христитель Руси-України. Осяги діяльності Володимира Великого мали вплив на усі площини життя багатьох поколінь, тому також у програмі конференції появились теми, що доторкнули до різних аспектів – історичного, економічного, релігійного, духовного і культурового.

Діло хрещення Київської Руси – України це найважніше рішення Володимира Великого, яке причинилось, що 988 р.Б. – коли існувала повна єдність між Римською і Констатинопільською Церквами, Київська Церква народилась у єдності з ними і була влучена на рівні з іншими церквами до будівлі вселенської Церкви творячи єдину Христову Церкву.** Поширення з Києва християнства на всіх східних слов’ян стало причиною визнання св. Володимира Великого рівного апостолам.

Про європейський вимір Хрещення Київської Руси-України 988 р.Б. розповідав проф. Володимир Мокрий (Ягеллонський Університет, Краків). На основі аналізу джерел видно, що прийняте Володимиром з внутрішнього переконання хрещення знайшло своє відзеркалення у житті володаря, бо ж “прийняте правителями і народом Київської Руси хрещення водою і Святим Духом було визнанням віри в Ісуса Христа (…) і прагненням повного віддання Сину Божому” стало фундаментом внутрішньої переміни і мало вплив на дальший спосіб володіння Київською державою. Прийняття хрещнення причининлось до взміцнення держави через об’єднання підбитих племен вже не силою меча а на набагато глибшому рівні – на площині духа. Почерез хрещення Київської держави князь Володимир залучив Київську Русь до християнської Європи і стала вона її повноправним членом вже 1000 літ тому.

На дієве значення прийняття християнства Володимиром Великим звернув увагу також д-р Сергій Головащенко (Київ), який розповів про київську традицію дослідження Святого Письма обираючи за основу європейський контекст і національні архетипи релігійної та культурної ідентичності. За словами доповідача з Києво-Могилянської академії, символічний вимір має саме розважання про спадщину св. Володимира Великого у місті Гданську, в Європейському Центрі Солідарності, в місці де почались у Польщі події які допровадили до трансформації системи. Тому що саме тут у Польщі троха раніше почалось це що заходить зараз на Україні. На думку доповідача процес вступу до Євросоюзу – це процес цивілізаційної трансформації: намагання будучи колишніми перетворитися, покинути один світ і стати новим, намагання вступити в нову добу, вступити в нову систему. Є це постійний процес і доторкає усіх держав. Приняття християнства під провидіння Володимира Великого 1000 років тому завершило процес намагання вийти із стану варварства в стан цивілізації, був механізмом вступу в круг нової цивілізації, до кола цивілізованих християнських країн. Ідучи тим шляхом прелегент доводить, що приняття і почитання Біблії причинилось до будови нового світогляду. Біблія у автора це основа літургійного життя, а також джерело уявлень як окремі люди і ціле людство входить в круг створений Богом. Тому переосмислення богослов’я Aпостола Павла створили історіософію входження слов’ян і руського народу до кола цивілізованих народів, фактично до кола всесвітнього людства, бо у Христі кожен народ проходить духовне з’єднання з усім людством. Християнство принесло одну історію людства – раніше кожен народ думав про себе окремо, а Книга Буття говорить про одного Батька усіх, в тому генії народу це члени повноправні всесвітнього людства не відмовляючись від своєї окремішності – це приносить прочитання Біблії на книжковому рівні. До ХV ст. Біблія цекровнослов’янською мовою існувала лише у фрагментах. Повний церковнослов’янський біблійний першодрук – Острозька Біблія (1581). З часом виросла потреба перекладів народною мовою, що родилась під впливом європейської Реформації але і з глибоких мотивів релігійно-національного самовизначення у загальноєвропейському контексті, тому що, з точки зору київського вченого, видання своєї Біблії причинялось до встановлення своєї власної народної, державної ідентичності.

Значення хрещення Київської Руси – України, відношення народу до князя Володимира Великого і почитання його як святого чи вшановання пам’яті о великим володарю – ці аспекти були також предметом доповідей наступних прелегентів. Д-р Олена Матушек (проф. Університету у Харкові) у своїм тексті проаналізувала тему Хрещення Руси за князя Володимира в літературі українського бароко на основі текстів проповідників Лазара Барановича та Антонія Радивиловського в порівнанні до найстаршого джерела відносно навернення русичів до християнства «Повісті временних літ». Згадані автори послуговуючись різними джерелами, часто їх скорочуючи, використовують стосовну символіку для представлення князя Володимира як упорядника християнського простору і сильного правителя, який не тільки християнізував але також розбудовав Русь як християнську державу. Цьому служить в проповідях порівнання царя Константина і князя Володимира, а «хрест називається знаряддям перемоги для обох, хоча в давньоруській традиції він для Володимира був «скоріше хрестом апостольським»». Постать апостола Павла ближча київському князю з огляду на характерну зміну життєвої постави після зустірчі з живим Ісусом Христом. Пані Матушек звертає увагу, що авторам текстів, житій, проповідей ХVІІ ст. вдається поєднати міфологію хрещення з символікою й міфологією царства. Натомість у своїй презентації д-р Агнєшка Гронек (Ягеллонський Університет, Краків) запрезентувала приклади зображень св. Володимира Великого в українському мистецтві XVII i XVIII століть, в яких застосовувано багато символів, використовуючи часто елементи що нав’язували до цісарських представлень. Про різноманітні аспекти зв’язків Гданська і Русі, в тому числі про торговельну виміну, розповідав д-р Павел Секула із Ягеллонського Університету.

Проф. Александр Ліпатов з Інституту слов’янознавства Російської академії наук (Москва) розповів зібраними слухачам про джерела і напрям ідеології та історичної політики теперішнього уряду в Росії. Перепроваджений аналіз доказав, що Російська держава на потреби своєї імперіалістичної політики завжди нехтувала правдою історичною заграбовуючи історію своїх сусідів адаптуючи при цьому засади стародавньої сентенції «хто володіє минулим, той володіє теперішнім» яка часто лучиться з іншою «там де починається ідеологія, там кінчається наука». Прокламація російської імперії у ХVІІІ ст. спиралася на імперській ідеології, яка фальшуючи історію доводила, що Стародавня Русь, Московська держава і Московська імперія це одна безперервна цілість. В цей спосіб на услуги міфу про Великоросію привлащено історію, традицію і культуру Київської Русі і цей міф століттями був повторюваний. Актуально у російській влади в умовах ідеологічної смерті та на руїнах радянської держави бракує сучасного думання на міру ХХІ ст., а учні радянської системи застосовують одинокі засвоєні методи. Тому останніми рішеннями ця влада пробує відновити матеріальну імперію почерез розбудження націоналістичних настроїв та вказуючи на зовнішнього ворога, перед яким треба себе зберегти. Декларація про приєднання Криму та аранжація обходів 1000-річчя смерті Володимра Великого і привлащення спадщини св. Володимира мають знова створити ілюзію великої держави. Окремим значенням Православної церкви і православ’я в Росії в історико-політичній рефлексії М. Здзіеховського займався проф. Збігнєв Опацький (Гданський Університет).

В дальшій частині наукової сесії можна була запізнатися з думками Митрополита Андрея Шептицького про роль Греко-католицької Церкви в Його візії історії України, які представила д-р Магдалена Новак (Гданський Університет) та почути про неоцінену діяльність греко-католицьких мирян у Польщі у вісімдесяті роки ХХ століття та їхні ініцятиви від проф. Ігор Галагіда з Гданського Університету. Конферецію закінчили спогади проф. Тадея Стегнера з Гданська про Святкування 1000-ліття Хрещення Київської Руси – України та співпрацію польських і українських науковців.

Після усіх доповідей і дискусії роздуми про Спадщину св. Володимира Великого Хрестителя Київської Руси-України участники конференції завершили покладенням квітів у барвах польського і українського прапорів під пам’ятником Загиблим Робітникам, яких розстріляно у 1970 році під час масових демонстрації протесту у Гданську.

І вже на кінець усіх розважань про діло і постать св. Володимира насуваються слова згаданого уже вище о. І. Назарко: «Для нас сьогодні св. Володимир Великий – це символ і програма. Ця програма зобов’язує нас до мужньої боротьби за Володимирову віру на теренах колишньої держави. Для будівничих українського державництва Володимир – теж програма. Вона зобов’язує їх будувати державу на тих основах, які заклав Великий Володимир, тобто на основах християнства. Тільки християнська Україна буде сильною і довготривалою.»

 

Інформація про «ЯСНЕ СОНЕЧКО» УКРАЇНИ : http://cerkiew.nazwa.pl/wp-content/uploads/2015/07/xh13.pdf

 

*о. Іреней Назарко ЧСВВ,”Святий Володимир Великий Володар і Христитель Руси-України”, Місіонер 2012

**Magnum Baptismi Donum (Великий Дар Хрещення), Іван Павло ІІ, 1979

 

 

Ніна Паславська, фото: п. Роман Когут